ВО "Свобода"

ENG

Олексій Коновалов
Олексій Коновалов

Капітан, командир 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області "Чернігів-1". Боєць "Легіону Свободи". 12 червня 2014 року загинув на півночі Луганщини біля с. Велика Чернігівка Станично-Луганського району.

Олексій народився народився 31 січня 1970 року в м.Чернігів. Перші шкільні пройшли в російському місті Тольятті Самарської області, де на той час жили батьки, там Олексій навчався у школі з 1976 по 1983 рік. 1983-го родина переїхала в Україну, до міста Чернігів. Навчався в середніх школах № 9 та № 15 міста Чернігова. Продовжив навчання у Чернігівському професійно-технічному училищі № 5.

З 1988 року ‒ у лавах Збройних Сил. 1992 року закінчив Київське вище військове інженерне училище зв'язку імені М. І. Калініназа спеціальністю "інженер електрозв'язку". Служив у Військово-Повітряних Силах України, зокрема в Автономній Республіці Крим. 2003 року, після 16 років військової служби, звільнився в запас у званні капітана.

Нетривалий час працював охоронцем, згодом разом з товаришем зайнявся підприємництвом, налагодив виробництво пристроїв, які дозволяли удосконалити користування інтернетом. Після закриття цієї фірми працював інженером у сфері автоматизації заводів. Їздив на заробітки до Польщі. Знав польську, французьку, англійську мови.

Олексій - патріот, націоналіст, затятий свободівець та просто щирий, світлий, відкритий для спілкування чоловік, що прагнув справедливости. Про таких кажуть, що "їм більше за всіх треба" - небайдужий, завжди на передовій.

На Майдан Олексій вирушив одразу після розгону та побиття студентів. За деякий час потоваришував із нашими побратимами-свободівцями, після чого прийшов в офіс Чернігівської міської організації ВО "Свобода", невдовзі ставши членом партії.

"Найяскравіший мій спогад про нього датується 18 лютого 2014. Це був день трагічних подій під Радою. Міліція з тітушками тоді атакували мітингувальників, протестуючим довелось відступати. Зібралися залишки нашої Чернігівської сотні вже біля Жовтневого палацу. Раптом виявилося, що нашого сотника, Володимира Федорка, немає з усіма. Телефоном ми дізналися, що він виявився заблокованим в одному з під'їздів. Фактично він був у пастці. Що діяти ми не знали. В Олексія з Володимиром до того вже були добрі дружні стосунки, але такої реакції від нього я однаково не очікував. Він швидко виробив план. Неподалік стояла карета швидкої, тож Олексій вирішив перевдягнутись у медика і повернутися за товаришем", Віталій Бурмака ‒ член Чернігівського осередку ВГО "Сокіл Свободи".

"19 лютого у Чернігівських активістів з'явилась інформація, що вранці 20 лютого з Чернігова і області на Київ будуть везти біля 20 автобусів "тітушок". Намагались мирним шляхом вирішити це питання через обласне керівництво міліціі. Запланували, десь з 3 години ночі 20 лютого, чергування на трасі Чернігів-Київ, біля силікатного заводу. Але ввечері, десь після 22 години, мені зателефонував Льоха і аргументовано довів, що ми повинні запровадити такі засоби виконання домовленостей, щоб при любих розкладах автобуси не проїхали на Київ. І зразу пропонує простий але дієвий план, блокування дороги перед мостом за допомогою "коктейлів Грушевського", удосконалених "коктейлів Молотова". Пляшки підходять не всі, тому збирали по всіх знайомих півночі. Потім "мутили" і розвезли по схованках. У цей час не виникало навіть мінімального відчуття небезпеки, їздити по пустому місту з мішками пустих пляшок та бензином. Льоха вирішив, що б я зранку підвіз його на схованку і їхав до наших, які чергували на трасі. По-перше, що б крім нас двох про це ніхто не здогадався, а по-друге, щоб не ризикувати моїм життям. Можна тільки на хвилинку уявити собі реакцію "тітушні" і "міліціі", яка б обов'язково супроводжувала б ці автобуси, коли б перші автобуси запалали, як факели… А все сплановано було так, що з автобусів вискочили б одиниці. Після такого в руки "тітушкам" живим краще було б не потрапляти. Льоха йшов на це свідомо", - згадує свободівець Володимир Грецький.

На початку березня 2014-го Олексій з іншими чоловіками організували блокпост у Чернігівській області неподалік від кордону з Росією. "Біля кордону стоять російські танки, а нема ні українських блокпостів, ні українських військ на їх шляху. Самооборона і просто активні чоловіки вирішили привернути увагу до проблеми і створюють при під'їзді зі сторони Росії блокпост, неподалік с. Киселівка. А ле не встояв би той блокпост і декількох хвилин, тому що із зброї було тільки декілька карабінів, а при дорозі на захисті України стояли бійці з муляжами автоматів. Льоша викликався у разі чого відійти останнім, запаливши складені у поста шини, тим самим попередивши про швидке наближення ворога. Далі колону вже б зустрічали підготовлені засади, з'явились би військові з танками та БТР", - Андрій Кудабеков.

"Колись на блокпосту він захворів. Я принесла ліки і сказала йому випити. Він заперечив і сказав, що медикаменти залишаться бійцям. Зі спогадів одного побратима Валентина. Коли був блокпост, Олексій домовився в кав'ярні неподалік, що всі бійці ночуватимуть там, окрім нього і за потреби, коли вороги підуть, він сповістить. У ту ніч було так холодно, що вранці Олексій не міг зігрітись…", - згадує Анна Горошко.

Пізніше, коли в області з'явилися військові, допомагав їм усім можливим. Коли оголосили мобілізацію, Олексій пішов до військкомату одним із перших. У батальйоні територіяльної оборони № 13 був командиром взводу. Запальний, енергійний, постійно турбувався про якість бойового вишколу та екіпіровки солдатів. На Сході вимагав від бійців рити окопи для ночівлі - завдяки цьому бійці залишилися живими (адже намети легко обстріляти). Солдати командира поважали, бо той відчував відповідальність за життя кожного. Терористи намагалися підкупити командира, щоби він здав бійців, та Олексій залишився вірним Батьківщині.

"Стрілецька рота, якою він командував, звикла до нього, самоорганізувалася і декілька разів пройшли перед ним почесним маршем під пісню УПА, якої Коновалов навчив як стройової. Олексій зробив все можливе, щоб поїхати на схід і потрапив туди командиром взводу. Він відразу поїхав на блокпост, був одним із основних постачальників для свого особистого складу, дуже гарно ставився до хлопців, намагався знайти для своїх бійців все ‒ від шкарпеток до наметів", - боєць 13 БТрО Ігор Андрійченко.

Олексій був командиром блокпоста біля села Велика Чернігівка Станично-Луганського району Луганської області. В сутичці з проросійськими сепаратистами зазнав ножового поранення ноги, до медиків не звертався.

"Мало відомий факт про Олексія Коновалова: його було поранено, він обробив собі рану та зашив… Людина великої сили волі і чину! Пригадую, як за допомогою директора ТОВ "Тан", де колись працював Олексій, була відремонтована техніка, а також замінений двигун на БТР, який слугував нам на блокпості. Також пригадую, як Олексій врятував життя одному бійцю, роблячи йому штучне дихання. Тоді він його врятував… але потім того хлопця вбили на сході восени 2014.", - спогад Анни Горошко.

12 червня 2014 року капітан Коновалов загинув внаслідок нещасного випадку.

Похований 16 червня на кладовищі Чернігова "Яцеве". У червня 2015 року на цвинтарі встановлено пам'ятник загиблому свободівцю.

Залишились батьки Наталія та Ігор Коновалови, донька Лариса та син Олександр.

Олексія Коновалова посмертно нагороджено Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. У Чернігові на фасаді будівлі ліцею №15 (вулиця Козацька, 10), в якій навчався Олексій Коновалов, йому відкрито меморіальну дошку. Чернігівські свободівці видали книгу пам'яті побратима.

Спогади мами Олексія: chernihiv.svoboda.org.ua