ВО "Свобода"

ENG

18 листопада 2016
Олександр Марченко: Наша свободівська боївка у парламенті неминуче переросте в потужну фракцію націоналістів
Олександр Марченко: Наша свободівська боївка у парламенті неминуче переросте в потужну фракцію націоналістів

Народний депутат упевнений: все можна змінити, аби була політична воля…

Олександр Марченко - один з п'ятьох народних депутатів ВО "Свобода", які сьогодні працюють у парламенті. Переміг по 90-му Білоцерківському виборчому округу. Вочевидь, виборці віддали перевагу націоналістові за принципову та активну життєву позицію. Від початку Майдану Олександр Марченко - активний учасник Революції Гідності. Із березня 2014-го - займався волонтерською діяльністю для потреб українського війська на сході. З липня 2014-го - доброволець у складі 72-ї білоцерківської механізованої бригади. Брав участь у боях поблизу Амвросіївки, Степанівки, Савур-Могили. У серпні 2014-го дістав вогнепальне осколкове поранення в бою з ворогом біля міста Красний Луч Луганської області. Лікування тривало довго й аж у п'ятьох госпіталях. Указом Президента України від 26 лютого 2015 року за особисту мужність і героїзм був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня. Приватний підприємець. Зі "Свободою" - з 2008 року. Очільник Білоцерківської свободівської організації. Член Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства.

Як мажоритарник пан Олек­­­сандр одним з найголовніших завдань вважає роботу з виборцями, тож багато зустрічається та спілкується з людьми. Допомагає - як лишень може. Отож розпитуємо про те, що нині болить українців найбільше. Зокрема про проблему підвищення комунальних тарифів.

- Пане Олександре, люди почали отримувати перші платіжки за тепло, і в багатьох шок - сума удвічі вища від тієї, що була торік. Як прогнозуєте - чим усе може закінчитися. Експерти говорять про стихійні комунальні протести.

- Правду кажучи, я вважаю ймовірним такий сценарій. Особливо в грудні, коли люди отримають остаточні платіжки і усвідомлять, що після сплати комуналки коштів на прожиття не зостається - субсидію ж з різних причин можуть оформити далеко не всі.

…Останніми роками нація повсякчас перебуває у стресовому стані. Війна, подорожчання життя, а тепер іще й ці комунальні тарифи. Внутрішній протест у суспільстві назріває, коли й у яку мить він вибухне - ніхто достеменно сказати не може. Нагадаю, що тільки за останні два роки тарифи на газ в середньому зросли в 9, 4 разу, на тепло - у 5, 3 разу, на гарячу воду - в 4, 8 разу, електрику (за квт/год, при споживанні від 100 до 600 квт) - у 2, 75 разу. Людина навіть морально не здатна осягнути таке підвищення, яке буквально припирає її до стіни. Останні соціологічні опитування також про це свідчать. За найсвіжішими даними соціологів, уже майже половина українців готові до протесту.

- Останнім часом влада настійливо попереджує людей, що хто підніметься на протест - той грає на руку Кремля.

- Правду кажучи, тут пригадується актуальний сучасний анекдот, коли чиновник просить: не заважайте красти, бо Путін нападе. Таке попередження більше схоже на випереджувальний крок. На осінь зазвичай припадають інфляційні процеси, а тут ще й непомірні тарифи, суцільні провали в економіці, шокуючі результати е-декларування. Не треба бути великим аналітиком чи політологом, аби зрозуміти, що доведені до відчаю люди можуть піднятися на протест. В уряді заспокоюють, що тарифи, мовляв, більше підвищувати не будуть. Але - як же не будуть, якщо на березень наступного року припадає черговий етап подорожчання електроенергії.

- А збільшення мінімальної зарплати не порятує ситуацію?

- Схиляюся до версії, що збільшення мінімальної заробітної плати стало, скажімо, наслідком того, що в уряді на столі опинилися якісь соціологічні опитування, що не на жарт стривожили урядовців… Адже тарифи ростуть на тлі надрозкішного життя чинної правлячої верхівки. Ми ж бачимо, що нагорі встановлюються зарплати з держаного бюджету на рівні кількох сотень тисяч гривень. Бачимо е-декларування - коли небачені статки задекларували чиновники, які ніколи не мали ніякого бізнесу і жили винятково з державної служби. Бачимо, як під час війни спокійнісінько ведеться бізнес з країною-окупантом. Вочевидь, аби пом'якшити матеріальний та моральний удар по українцях, і було ухвалено термінове рішення підняти зарплату. Ухвалено попри те, що Державний бюджет затвердили в першому читанні і що практично до кінця жовтня уряд дуже скупо підвищував соціальні стандарти. Скажімо, в травні цього року головні соціальні стандарти зросли лише на 5%, і лише на грудень було заплановане наступне підвищення на 10%: мінімальна зарплатня мала зрости з нинішніх 1450 грн до 1600. Відповідно до цього ж показника було розраховано і проект бюджету на 2017 рік. Аж раптом наприкінці жовтня прем'єр заявляє про плани підвищити "мінімалку" одразу вдвічі - до 3200 гривень у наступному році.

…Звісно, з одного боку, збільшення мінімальної зарплати - це добре, адже чимало українців нині ледь виживають - я це бачу по тих своїх виборцях, які приходять на прийом як до народного депутата. Найбільш боляче слухати, коли нема коштів на найнеобхідніше - скажімо, на лікування… Але, з другого, боку мене насторожує той факт, що збільшення зарплат відбувається без конче потрібного для такого кроку економічного зростання. Мені було б набагато спокійніше на душі, якби я бачив, що зростання зарплати відбувається на тлі реформ в економіці, у виробництві. Якби йшлося про активізацію боротьби з корупцією, викорінювання тіньових схем збагачення, про стимулювання бізнесу. Бо тоді можна було б говорити, що ресурси в нас є і ми застраховані від нового витка інфляції.

Щоб не сталося так, що все виллється або в невиконані обіцянки, або в неконтрольовану емісію, адже за допомогою друкарського станка можна "сотворити" яку завгодно зарплату. Правда, вона потім вдарить людей з іншого боку. Також мене бентежить, чи зможуть на тлі стагнації в економіці забезпечити нову мінімальну зарплату приватні підприємці - чи не відбудеться скорочення працівників. Бо ж добробут не можна підвищити рішеннями уряду - його можна підвищити тільки коли підвести під добрі ідеї економічну основу.

До речі, аби пом'якшити тарифний удар по тих, хто не має субсидії, уряд навіть запускає систему розстрочки платежів за комуналку. Втім таке нововведення, яке хоче запровадити пан Гройсман, не порятує людей. Надто великий розрив між величиною тарифів і тим, що люди на сьогодні заробляють.

- Що могло б змінити ситуацію, на Вашу думку?

- Націоналісти - а я є частиною свободівської команди - мають у "Програмі захисту українців" економічний розділ, який націлений власне на те, аби суспільство було заможним. Адже націоналісти обстоюють єдність соціального та національного. Зокрема ми вважаємо за потрібне ухвалити поданий нами закон про повернення капіталів з офшорів та ліквідувати схеми їх виведення з України, який влада роками навіть не ставить на голосування - не вносить до порядку денного. Вважаємо за потрібне заборонити приватизацію державних стратегічних підприємств у час війни - статистика показує, що чимало з тих підприємств, які готують під приватизацію, успішно наповнюють бюджет. Слід спростити систему оподаткування і дозвільну систему для ведення бізнесу, забезпечити пільгові кредити на відкриття малого бізнесу…

Аби полегшити життя людей вже сьогодні - варто було б знизити ціни на товари першої потреби коштом оподаткування розкоші. І з комунальними тарифами вихід також є. Адже для потреб населення насправді вистачає недорогого газу власного видобутку: в Україні видобувають 19, 9 млрд куб. м газу, а населення споживає 17, 2 млрд куб. м.

- Це дуже актуально - подолання бідності. Кажуть, люди вже стали менше купувати їжі - навіть кави та чаю.

- Нещодавно натрапив на цифри, які, відверто кажучи, вразили. Нині 90 відсотків пенсіонерів - за межею бідності. Це якщо брати стандарти, які, скажімо, використовує Всесвітній банк для визначення бідності: життя на 1 долар 90 центів в день. Тобто близько 50 гривень в день. За межею бідності в Україні перебувають і багатодітні сім'ї. Але й тут вихід є - аби була політична воля. Слід скасувати пенсійну реформу Азарова-Януковича, узалежнити пенсійний вік від середньої тривалості життя пенсіонера і скасувати пенсійні привілеї. Запровадити обов'язкове державне соціальне медичне страхування з базовим пакетом медичної допомоги. Забезпечити випускникам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів перше робоче місце…

- Ви воювали на сході, хоч ні разу ще не прийшли в Раду у військовій формі. Як людина, яка знає війну зсередини - чи є ще поле для діяльності волонтерів? Кажуть, на передовій нині їжі не бракує.

- На передовій справді не бракує. Але у тих, хто обороняє позиції далі, все наразі не так безхмарно. Бракує і їжі, і теплого одягу та взуття. Вважаю, слід забезпечити покриття воєнних видатків країни коштом оподаткування надприбутків олігархів. Зрештою, в глобальних масштабах не втратила актуальності потреба нареш­ті назвати війну війною - це важливо не тільки заради геополітичних впливів - заради тих же бійців, які реально воюють і щодня ризикують життям. Не знята з порядку денного тема забезпечення високих соціальних стандартів для учасників війни. Земельні ділянки, наприклад, нині багатьом учорашнім воякам також доводиться "відвойовувати"…

- Чи комфортно Вам нині у Верховній Раді?

- У нас парламентська республіка. Але Верховна Рада практично не впливає на Кабінет Міністрів. Верховна Рада у цьому скликанні вже фактично виконала свою історичну місію. Тому потрібні нові вибори, і я вірю, що "Свобода" матиме свою фракцію в новому парламенті. Пригнічує, звісно, що ті речі, які викорінювала "Свобода" у попередньому скликанні, сьогодні повертаються. Відроджується кнопкодавство, прогулювання засідань - все те, що процвітало за режиму Януковича. Пригнічує й те, що деякі депутати, які прийшли в парламент фактично на крові Небесної Сотні, не усвідомили свого високого призначення - змінити життя людей на краще. Та - нічого. Націоналісти звикли боротися терпляче та вперто, тож упевнений: буде і на нашій свободівській вулиці свято, і наша парламентська націоналістична боївка неминуче переросте в потужну фракцію націоналістів.

Олеся БІЛИК. Газета ВО "Свобода"