ВО "Свобода"

ENG

13 липня
"Краще десь ямку на дорозі не засипати, але врятувати людині життя" Соціальні проекти, здобутки і плани селищного голови Баришівки
"Краще десь ямку на дорозі не засипати, але врятувати людині життя" Соціальні проекти, здобутки і плани селищного голови Баришівки

Його немає в соцмережах. Він не повчає у Facebook, не виправдовується і не хизується. Він просто виконує свою роботу. Так, інколи скаржиться. Каже, що мало однодумців: "Хочеться, щоб не тільки одні спостерігачі були навколо, а й такі, що закотять рукави і стануть до праці".

До того, як стати селищним головою Баришівки (центр Баришівського району Київської області, ‒ ред.), свободівець Олександр Вареніченко працював юристом, на добрій ‒ керівній ‒ посаді. Але якщо хочеш змінити щось у рідних краях, то берися до цього сам. Спершу на виборах комісія зняла його кандидатуру. Не здався. Виграв три суди і таки домігся свого. А далі з вітром навзаводи. Сміється: "Дружина вже перестала реагувати на те, що мене не буває вдома. Обідав, не обідав… Не знає, коли я приходжу, а коли йду. У мене немає ні суботи, ні неділі. Постійно їжджу дивлюся, де що зроблено, де щось ще треба зробити". Олександрові "катапультуватися" нікуди. Він народився у Баришівці і полишати її не збирається. Свої перші дні на посаді селищного голови добре пам'ятає, але розповідає про них стримано, уважно добираючи слова:

‒ Найперше, що мені довелося зробити ‒ це якось порозумітися з депутатським корпусом. Частина депутатів працювала за попередніх скликань, інші вперше прийшли в раду і ще не цілком розуміли, як саме працюють органи місцевого самоврядування. До всіх довелося знайти свій підхід, аби кожен швидко адаптувався і не гальмував робочий процес.

Спочатку ставилися з упередженням. Свою роль відіграла кампанія з очорнення "Свободи". Але скоро люди зрозуміли, що це все пусті чутки та наклепи від політичних опонентів. За 2-3 місяці вдалося налагодити ефективну роботу, яка потім пішла по висхідній.

‒ Чому саме ВО "Свобода", а не якась інша політсила?

‒ Колись батько любив зіставляти наше прізвище ‒ Вареніченко ‒ з таким самим у героя повісті Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні" Чіпки. Жартував, що то наш далекий родич. За сценарієм Чіпка ‒ такий собі бунтар-"розбишака". У мене така ж вдача. Терпіти не можу несправедливості і підлабузництва. Раніше навіть працював в правоохоронних органах на посаді керівника відділу боротьби з економічними злочинами.

БПП, "Народний фронт", навіть той самий БЮТ ‒ вони ж тільки прикидаються борцями. І тому я спершу йшов на вибори як самовисуванець. З хлопцями зі "Свободи" познайомився уже згодом. Одразу зрозумів, що ці люди щиро прагнуть довести і донести, що ми (українці, ‒ ред.) не якийсь другий сорт, а нація, що заслуговує на заможне життя на своїй землі. Мені імпонує, що курс цієї політичної сили незмінний вже протягом 20 років.

‒ Пане Олександре, з яким негативом до Вас приходить громада? Наскільки ефективно вдається розв'язувати ці проблеми?

‒ Перш ніж говорити про негатив, хочу відзначити роботу селищної ради. Зараз вона працює дуже злагоджено. У пріоритеті ‒ допомога в соціальній сфері. За шість місяців цього року ми надали вже близько.

1 млн гривень матеріальної допомоги для людей, які опинилися у складних життєвих обставинах (злидні, важкі хвороби, зокрема онкологія й інші подібні труднощі, від яких ніхто не застрахований). Просто порівняйте. За мого попередника селищна рада надала на ці потреби лише 50 тис. ‒ розрив суттєвий. Майже у двісті разів ми збільшили обсяг матеріальної допомоги людям, які її дійсно нагально потребують. Тож я кажу так: "Краще десь ямку на дорозі не засипати, але врятувати людині життя".

Знаєте, раніше, коли ніхто нічого не хотів робити, люди махали на раду рукою: "Ай, нащо туди йти!" ‒ а коли ми почали дійсно потужно працювати ‒ не думайте, що я хочу собі "ваги" якоїсь надбавити, ‒ то їхнє ставлення змінилося. Вони відчули зміни, зрозуміли, що до влади прийшов місцевий мешканець, який не думає, як би то побільше наварити чи якомога довше протриматися на посаді, а потім втекти, а який тут народився, виріс і вболіває за добробут свого краю не менше за них самих.

‒ Чого реально вже вдалося досягнути за ці два роки?

‒ Нашим найбільшим досягненням вважаю якраз оце переакцентування на соціальний сектор. У нас запрацювала програма "Турбота", через яку і здійснюємо фінансування. Все почалося з того, що одній дитині був потрібен слуховий апарат ‒ лікарі сказали, що коли за кілька тижнів його не поставити, то залишиться глухою довіку. Грошей треба було негайно, а в батьків потрібної суми не назбирувалося. Пам'ятаю, я тоді прийшов додому і розповів про цю ситуацію дружині. "А що влада дала цим людям?" ‒ запитала. І справді? Що таке 50 000 на рік? Це ж усього 4 тисячі на місяць. Рішення лежало на поверхні. Прийшовши в раду, попросив депутатів поставити себе на місце батьків цієї дитини. Тоді й почала функціювати "Турбота". Сьогодні кожен у Баришівці, якщо справді потребує грошей, може отримати 10 тис. гривень.

Допомогли також дитячому садку. Раніше взимку температура в його стінах була + 12, дітям доводилося засинати з наповненими теплою водою пляшками біля ніг. Місцевій і районній раді до цього було байдуже. Завдяки свободівцям, зокрема Ігорю Сабію, вдалося "вибити" 4 млн гривень на утеплення цього дитсадка.

Розкажу про іще один цікавий випадок. Була в нашому селищі одна квартира. Її власник помер, так її нікому й не передавши. Тихцем, нікому нічого не сказавши ‒ за освітою я юрист ‒ сам пішов і відсудив цю квартиру на користь селищної ради. Житло ми віддали матері-одиначці з трьома дітьми. У двох діток церебральний параліч, а в третьої майже повністю втрачений зір. Вважаю цю справу трохи й особистою перемогою.

А ще мали клопіт зі стихійною торгівлею сільськогосподарською продукцією. Бо хоч у селищі є приватний ринок, але ж стихійна торгівля ‒ це так: там один вийшов на тротуар торгувати, там другий, третій… Наші попередники пустили це на самоплин. Зрозуміло, що довелося й конфліктувати з деким, але ми таки розчистили проїжджу частину. Потім розірвали договір оренди з одним підприємством, яке вже роками простоювало, і хочемо на тій території організувати комунальний ринок. Зараз тривають роботи з його облаштування.

Крім того, у нас немає жодного бійця московсько-української війни, якому б не виділили земельної ділянки. Я пообіцяв, що ніхто не дістане землі, поки останній наш хлопець не повернеться з війни і не отримає обіцяну йому земельну ділянку.

Багато чого встигли зробити за ці два роки… Почали облаштовувати селище, ставимо дитячі, справді якісні, майданчики. Врятували місцевий парк від забудови, тепер хочемо зробити там гарне місце для громадського відпочинку. З боку може видатися, що це дрібниці, але насправді на це затрачено дуже багато часу, сил і нервів.

‒ Стосовно "Турботи". Не буває зловживань, коли гроші дістаються тим людям, яким вони не потрібні?

‒ Кожен, хто звертається до нас по допомогу, повинен надати документи на підтвердження. По-друге, ми безпосередньо спілкуємося з депутатом цієї дільниці. Зрозумійте правильно, ми ‒ не місто. Населення Баришівки ‒ 11 500 тисяч. Тут всі між собою знаються. Буває приходять, просять грошей. Запитуємо: "А Ви десь працюєте?" Якщо ні, то пропонуємо людині роботу. Ледарів у нас ніхто не спонсорує.

‒ Яке ставлення селищної громади до Вас з огляду на Ваші націоналістичні погляди?

‒ Я завжди намагаюся порозумітися з людьми. Якщо ж починаються дебати, то одразу попереджаю, коли говорю як селищний голова, а коли ‒ як свободівець. Тож тут проблем не виникає. А от буває, що до нас приїжджають люди Медведчука ‒ ці сепаратисти зараз намагаються влізти у владу. Вони ведуть нечесну гру, і не раз поливають нас брудом. На щастя, ми виграли в них усі суди. Та й людей так просто не проведеш, вони знають, хто є хто. Деколи ледь до бійки не доходить ‒ народ при зустрічі їм морду хоче натовкти.

‒ Які відносини між селищною радою і районною?

‒ Спершу я навіть до них не ходив. Деякі депутати навіть робили ставки на те, скільки протримаюся. Сказав: "Не дочекаєтеся, ще на другий термін піду". Опісля "зібрав кістяк" зі своїх депутатів, які дійсно хочуть щось змінити, та й пішли працювати. І нам усе вдалося. Тепер уже райрада звертається до нас по допомогу.

‒ Багато голів сіл, селищ, містечок мають проблему "відпливу" молоді до великих міст, а то й за кордон. А як у Баришівці?

‒ Наскільки мені відомо (на жаль, не знаю, хто проводив це дослідження), з Баришівського району на роботу виїхало приблизно 7-8 тисяч людей. Зараз Баришівка рясніє ресторанами, магазинами і банками. Немає добрих місць для роботи. Тому й молоді дуже мало. Стараємося створити хоч якісь умови, аби її втримати. Наразі ведемо переговори з двома потужними інвесторами. Один ‒ власник голландського підприємства, він особисто прилітав до нас на перемовини. Друга компанія також досить потужна, її діяльність пов'язана зі скрапленим газом.

‒ Чи скликали за час Вашого головування місцевий референдум?

‒ Ні, при мені не було, але ці "харківські перевертні" з "Українського вибору" (проросійська та антиукраїнська громадська організація під головуванням Віктора Медведчука, ‒ ред.) намагалися скликати не референдум, а загальні збори селища, але ми не допустили їх у наш орган місцевого самоврядування. Спроби були, але люди на це не повелися. Ми дуже швидко зірвали з них маски. Зняли відповідний фільм, у якому показали, хто це такі і чого вони насправді домагаються. Під час його демонстрації хлопці-атовці їх ледь не побили.

‒ Реалізація яких ідей поки що тільки у планах?

‒ Дуже хочеться догодити селищній громаді і зробити потужну зону відпочинку на шість гектарів. Зараз цей парк поріс бур'яном, там повсюди пляшки зі шприцами… У нашому житті зараз дуже багато негативу, тому важливо забезпечувати людям позитивні емоції. Живу цим.

Прес-служба Київської обласної організації ВО "Свобода"