ВО "Свобода"

ENG

16 січня
Ольга Філюк: Ми не просто шиємо м'яку ляльку - ми відновлюємо традицію
Ольга Філюк: Ми не просто шиємо м'яку ляльку - ми відновлюємо традицію

Бо діти мають гратися іграшками, зробленими з любов'ю.

Всеукраїнське об'єднання українок "Яворина" об'єднує не лише патріотично свідомих, а й надзвичайно творчих жінок-рукодільниць, які виготовляють іграшки, прикраси, сувеніри, аби долучитися до благодійних ярмарків на підтримку героїв російсько-української війни та їхніх родин. Спілкуємося з однією з таких творчих особистостей - майстринею, головою Вишгородської міської організації ВО "Свобода" Ольгою Філюк (на фото - ліворуч), оригінальні ляльки якої милують око і тішать серце не лише маленьких дітей, а й дорослих. Кілька років тому пані Оля вирішила взятися до лялькарства - щоб відновити і розвивати традицію виготовлення лляних ляльок.

- У МОЄМУ ДОМІ, - розповідає Ольга Філюк, - багато красивих речей, які вишивала моя бабуся і мама. Вишивані речі у нас не переводяться, бо любов до вишивки у нашій родині - у крові. А ідея шити ляльки виникла років п'ять тому. Разом з мамою, яка родом з Полтавщини, ми вирішили не просто створити м'яку ляльку, а відновити саме ту, якою вона гралася у повоєнний час. Спочатку було складно. Мама казала, що багато чого забула, що всього не згадає. Але з часом таки відновила ті самі ляльки, які їй колись шила мама - тепер вони в моїй домашній колекції.

Ми вирішили, що будемо шити ляльки, оскільки знаємо традиційний одяг, володіємо техніками вишивки, спостерігаємо за сучасними тенденціями. Ми розуміли, що цю традицію треба відновити, щоб вона не зникла. Бо мотанка виникла набагато раніше, а шита лялька - більш пізнє утворення, і тому менше поширене. Є такий відомий дослідник лялькарства Олександр Найден, який зібрав найбільшу в Україні колекцію ляльок, видав багато книжок на цю тему, але в його колекціях в основному мотанки.

- Знаю, що Ви також видали книжку. Розкажіть про неї…

- Свого часу я познайомилися з багатьма київськими лялькарками, зокрема з відомою майстринею Оксаною Скляренко, яка має чудову колекцію ляльок. І оскільки ми з чоловіком маємо приватне видавництво, я захотіла видати її книжку. На той час я вже працювала з ляльками, тож у нас склався тандем і вдався розкішний проект! Це книга-каталог, у якій показано, як робити ляльку і з чого вона складається. Також у книжці є роботи майстринь з різних регіонів - можна подивитися, хто як працює з матеріалом. Є навіть викрійки, за якими можна створити свою ляльку… Тепер ми працюємо над наступним виданням - другим томом.

- Чим відрізняються Ваші ни­­­нішні ляльки від тих, якими бавилася Ваша мама?

- Після ІІ світової війни моя бабуся і мама робили і ляльки-мотанки, і шиті лялечки. Мама розповідає, що перейшли на шиті, хоч вони і складніші, бо було важливо, щоб у ляльки були повністю і ручки і ніжки… така сумна поствоєнна реальність. У той час не було традиції вишивати обличчя. А сьогодні ми вирішили це робити, оскільки сучасним діткам не дуже цікаво мати ляльку без рис. Цей новий штрих - данина сучасності: відроджуємо традицію і водночас додаємо щось нове. Як показує практика, це досить цікаво. Своїх ляльок називаємо "українськими барбі". Вона вся шита руками - кроїмо, зшиваємо, одягаємо її у традиційний одяг, наскільки дозволяють матеріали. Намагаємося працювати за давніми викрійками. Шиємо й сорочки, і плахти, і верхній одяг, як-от юбки.

− Чим наповнюєте ляльки? Де берете тканину для одягу?

- Наповнюємо звичайною бавовною (ватою), залишками льону: коли робиш викрійку, завжди лишаються маленькі шматочки. Ми не купуємо синтетичних імпортних наповнювачів. Сировина має бути екологічна, своя, рідна. Ляльку, як правило, кроїмо з льону.

Щодо одягу, одразу скажу, що ми не ріжемо старих вишивок. А походження матеріалу дуже різне. Можна просто піти й купити шматочок. Буває, мама вишиває маленькі елементи, іноді вставляємо фабричні вишиті смужечки або ж вишиваємо їх самі. Техніки різні. Сам процес дуже важко переповіс­ти, бо коли працюєш, з'являються нові ідеї. Знаю про такі випадки, коли жінки ріжуть старі рушники, щоб пошити одяг… Ми цього в жодному разі не робимо. Не можна вишиту річ порізати і зробити з неї ляльку - це неприйнятно.

− Ви згадували про любов до вишивання. Хто Вам її прищепив?

- Мама і бабуся. У мене вдома є така велика скриня, в якій я зберігаю багато полтавських вишивок - сорочки, плахти. Щоб ви розуміли - це більш сучасні речі - 80-ті, 90-ті роки. Але самі візерунки - давні. Моя бабуся і мама відновлювали свої родинні традиції. Оскільки спочатку ми жили на півдні (я народилися в Одесі), в моїй колекції є кілька дуже цікавих сорочок з орнаментом південного українського регіону.

− Як мама відновлювала ті візерунки, з пам'яті?

- Як правило, зі шматочків старих сорочок, які вдалося зберегти або зібрати. Крім того, залишилися мої дитячі сорочки, які мені вишивала бабуся. Ми проводили навіть міні-експедиції - здебільшого по південному регіону, куди реально було поїхати. Оті південні візерунки відновлювали зі старих сорочок, а орнаменти з Полтавщини й Кіровоградщини, куди моя родина переїхала після війни, доводилося відновлювати з пам'яті або з книжок.

− Яким орнаментом і кольором вирізняються вишивки з південного регіону? І чи є різниця між ляльками з різних регіонів?

- У південних вишивках дуже багато орнаменту з виноградом, а на рушниках навіть якорі є. Якщо Полтавська вишивка біла, а в червоно-чорній полтавській сорочці більше червоної барви, то на півдні навпаки - переважає чорний колір.

Що ж до ляльок, то судячи з тих колекцій, які я бачила в О. Найдена, можу сказати, що відмінності є, але незначні. Як правило, різниця може бути в тканині або у величині голови - десь менша, десь більша. Але це стосується мотанок, бо регіональні відмінності шитих ляльок простежити дуже важко, адже вони є новішим утворенням.

- Що для Вас символізує лялька, що означає оця Ваша діяльність?

- Відчуваю абсолютне задоволення, бо створюю своє, рідне. Чому я так підтримую цю ідею? Тому що наш глобальний світ дуже любить спрощувати виготовлення, пришвидшувати процеси. А мені навпаки хочеться, щоб щось залишилося і щоб наші діти гралися традиційною українською лялькою. Адже дитина росте й формується в процесі гри. Вона сприймає свою рідну, шиту ляльку, яку вона може роздягнути, а з часом навіть сама пошити їй одяг.

Не дарма ми називаємо її "українською барбі". Бо на тлі імпортованих неякісних ляльок ми спонукаємо дитину до творчості. А праця з натуральною тканиною, з льоном, вишивкою, заспокоює, дає позитивну енергетику. І тому мені б хотілося, щоб це прижилося і бодай на якомусь рівні почало розвиватися.

- Хто купує Ваші ляльки?

- Абсолютно різні люди. Купують на подарунок або просто для своїх рідних. Востаннє купував один київський режисер для своїх діток… У грудні, до речі, Всеукраїнське об'єднання українок "Яворина" проводило у Львові благодійний ярмарок. Завдяки Ірині Сех (голова Об'єднання українок "Яворина"), яка нас запросила, ми також мали нагоду поярмаркувати. На таких благодійних акціях, до речі, багато наших ляльок купують свободівці. На львівському ярмарку й донька Олега Тягнибока придбала одну - для своєї маленької донечки.

- А коли Ви долучилися до "Яворини"?

- Залучила мене Валентина Парчук, волонтер, голова Вишгородської районної організації ВО "Свобода". Коли я ще під час Революції Гідності займалася волонтерством, зрозуміла, що один у полі не воїн. І коли вступила до лав "Свободи", мені запропонували долучитися й до "Яворини". Я радо погодилася, бо переконана, що українське патріотичне жіноц­тво має об'єднуватися - разом ми можемо зробити набагато більше.

- Чи потрібен Вам особливий настрій, коли сідаєте до роботи?

- Настрій завжди потрібен, бо коли нема натхнення, у житті нічого не створиш. Коли в нас купують якусь ляльку, я кожен екземпляр фотографую, щоб згодом відновити. Але така сама ніколи не виходить. Кожна лялька - індивідуальна. Одяг ще можна повторити, а обличчя - ні. У процесі творчості постійно додаєш якісь нюанси, бо така вже суть творчості - щоразу хочеться бачити щось нове. Тому без натхнення - ніяк.

- Чи маєте помічниць?

- Наразі все робимо самі: я й моя мама. Бо ніхто не має часу… Щоправда, я постійно намагаюсь долучити когось, і одна яворинка, дівчинка 12 років, зацікавилася. Ми почали вчитися з мотанок. З часом перейдемо на шиті ляльки, бо тут треба майстерності в руках, а головне - терпіння! Треба зробити викрійку й дуже дрібненькі стібки - інакше буде негарно, не буде такої чіткої лінії. Сподіваюся, з часом таки долучимо її до цієї справи, бо вона дівчинка вправна.

- Що б Ви порадили початківцям? З чого починати?

- Насамперед треба визначити для себе, чи вистачить Вам терпіння. Але починати треба обов'язково! Звісно, спочатку треба почитати відповідну літературу, подивитися на викрійки. Книжок зараз багато, навіть в Інтернеті можна знайти і спробувати пошити свою особисту неповторну ляльку. Що я можу порадити? Аби було натхнення. Якщо людина захоче і знатиме, що це їй потрібно, - все зможе зробити!

Ляльками цікавилася Леся БАСАРАБ. Газета ВО "Свобода"